понеділок, 22 травня 2017 р.

День Європи в Марганецькій гуманітарній гімназії ім.Т.Шевченка


На День Європи ми шануємо наші спільні цінності, спільну історію та, що найголовніше, наше спільне майбутнє. До того ж, День Європи, разом з єдиною валютою (євро), прапором і гімном, є символом ЄС як політичної сили.
День Європи – це також хороша нагода  більше дізнатися про унікальні культури Європи!



вівторок, 9 травня 2017 р.

День Перемоги




 Щиро вітаємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх громадян України зі світлим і радісним святом Перемоги над фашистськими загарбниками.

Ми пам'ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення. Прийміть найтепліші побажання міцного здоров'я, затишку та благополуччя.

Мирного неба Вам та Вашим родинам!

понеділок, 8 травня 2017 р.

Марганець у полум’ї війни


З розвитком промисловості краю зростали й селища: Городище, Максимівка, Миколаївка, Мар’ївка. У 1938 році у місцевості проживало 20, 8 тисяч чоловік. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року населені пункти довкола рудників об’єднані у нове шахтарське місто Марганець. Саме йому судилося стати центром марганцевої промисловості України.
У 1941 році місто мало три лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідемстанцію, пологовий будинок. Крім того, на підприємствах діяло 5 фельдшерських та 2 лікарняних (на руднику ім. Ворошилова та в с. Мар’ївка) пункти охорони здоров’я. Досягнуто чимало успіхів і в культурному будівництві. Працювало дві середні школи, школа ФЗН. При рудниках відкривалися клуби, виходило дві багатотиражні газети. Натхненну працю трудівників юного міста перервала жорстока війна.
22 червня 1941 року міський комітет Компартії отримав наказ зібрати людей у місцях, де встановлені гучномовці міського радіовузла. О 12 годині у парках ім. Ворошилова, Максимова, у лікарняному містечку, біля клубу ім. Артема, на подвір’ї городищанської школи та піонерського табору ім. О. Шмідта марганчани слухали заяву Уряду про вторгнення. Фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Містом пройшла низка мітингів. І за кілька днів марганчани вже проводжали на фронт рідних та близьких. В армію пішло понад 1500 гірників. 27 червня трест „Нікополь-Марганець”, вперше за кілька років, виконав шестимісячну програму видобутку, збагачення та відвантаження концентрату.
Напередодні окупації міста на станції 116 км., поряд з селищем Городище, німецький літак розбомбив ешелон з курсантами Одеського артилерійського училища. Майбутніх офіцерів перевозили на Урал. Пам’ять про це зберігає братська могила між Свято-Троїцьким храмом та СШ№5.
„Серце щемить, як згадую ту подію”, - говорить Лідія Василівна Савчук (Морщавка):
- Був літній вечір: місячний, зоряний, тихий... Село немов вимерло. Ми з сестрою вийшли на подвір’я. Тільки – но я промовила: „Яка краса, але незвично тихо”, як тишу прорвало зловісне гудіння літака. Вибухи... ”Добейте, братцы!.. Спасите!..” – волали поранені. Ми заклякли. Батько вискочив з хати й вихором помчав до школи, де зосередився штаб винищувального батальйону. Лише на ранок, втомлений, розповів нам про жахливу картину побаченого. Усю ніч рили яму для могили. Перемивали кожного вбитого, відкладали документи, переписували, ховали. Існували небезпідставні здогадки, що на залізниці хтось подав літаку – винищувачу сигнал. Це дало змогу запримітити ешелон. Хто це-здогадатися було не важко. Вже у перші години висадки німецького десанту на Максимівці, зять одного з Городищан їхав у колясці ворожого мотоцикла, маючи звання обер-лейтенанта.
„Людоньки! Вже чупринівський зять на мотоциклі з кокардою їде!” – голосили збентежені жінки. Так, і в нашому таборі були зрадники та шпигуни.

Подивися, друже, тут росте берізка,
Листям прикриває вона обеліск,
Підійди, вклонися ти доземно-низько,
Очі хай зволожить... Ні, не сонця диск!

Хай сльозинка рясно окропить могилку,
Щоб і незабудки й маки зацвіли.
Можливо, троянди, а чи полин гіркий,
Щоб трави шовкові густо поросли.

Зупинися, друже, і зніми кашкета,
Підійди, вклонися низько до землі.
...Людей розстріляли тут із кулемета.
Сумно так курличуть в небі журавлі.

Подивися, друже! Можливо, згадаєш
Свого діда, батька, брата чи сестру...
Придивися пильно. Я певна: впізнаєш
Ти козацький рід свій! Й проклянеш війну!
Алла Кисла
Читати ще:О.Морщавка "Марганець:Сторінки минулого"
Крамар Г.Ф. "Свято хранить память"