Мати – Січ вставала з цього поля
І ніяким зайдам не здалась.
…Народилась тут козацька воля –
На всю Україну розлилась…
Григорій Бідняк
На всю Україну розлилась…
Григорій Бідняк
З
250 дніпровських островів другим за величиною після Хортиці вважавють
острів Томаківка. У народі його ще називають Буцький, Дніпровський,
Городище, Комуна, або ж просто – Острів. Його загальна площа становила
понад 300 гектарів.
Сама назва «Томаківка» має власну етимологію. Від татарського слова «тумак» - шапка (за своїми обрисами острів нагадував татарську гостроверху шапку), або ж від слова «тумак» - гирло річки (знаходився в руслі декількох річок). Існує повір’я, що місцевість отримала своє ім’я від багатої степової рослинності. У травні – червні землю вкривав червоний килим. То були маки. „Томаківка” – говорили козаки туркам, які ввечері здивовано дивилися у степ. Бусурманам здавалося, що знову світає.
Коли на острові з’явилася Січ, він був вкритий густим лісом. Обабіч росли високі груші, а посередині, як писав Д. Яворницький: „гойдався високий дуб”
А. Ф. Кащенко розповідає про географічне положення острова так: „Він лежить на Дніпрі проти устя річки Томаківка на межі Великого Лугу та Лугу Базавлуку. Від правого берега острів Буцький відмежовується протокою Дніпра Ревуном, з півдня його миє Дніпрова протока Річище й широкий на десять верств луг, або, по теперішньому, плавня. Середина острова здіймається високою горою, що до берегів сходить помалу й тільки побіля Річища спадає кручами”.
Дійсно, острів омивали річки: Бугай, Томаківка, Бистрик. У минулому водойми були судохідними. Сьогодні – це геть замулені артерії до яких стікають усі нечистоти міста. Шкода!
Польський історик Мартин Бєльський у „Всесвітній хроніці” (1551 р.) писав: „... На Дніпрі є кам’янистий острів, що зветься Томаківкою. На ньому живуть козаки. Він, по суті, є найбільшою фортецею...”
Цікаво. Де – хто з істориків вважає, що першу Запорозьку Січ створили на межі 40-50 – х років 16 століття саме на о. Томаківка. Частина вчених дотримувалися думки, що саме в 1557 році. Після зруйнування татарами Хортицької фортеці козаки заснували на острові Буцькому іншу Січ. А ось автор „Історії малої Росії” Дмитро Бантиш – Каменьский стверджує: „Виникненя Томаківського укріплення можна віднести до двох моментів: до заснування Хортицької Січі, чи після існування Базавлуцької Січі”. У першій Гіпотезі дослідник говорить про князя Д. Вишневецького, який укріпив не один тільки острів Хортицю, але й Томаківку. Друга має своє підґрунтя – якби Томаківську Січ заклали після Хортицької, то про неї сказав би Є. Лясота. Проїжджаючи окраїнами острова, він і словом не обмовився – була тут Січ, чи ні.
Відвідавши острів у 2-й половині 16 ст., Самуїл Зборовський занотував: „Острів може вмістити 20 тисяч чоловік й чималу кількість коней”.
Французький військовий інженер Левассер де Боплан, який бував у цих місцях у 1536-1638 роках, так описав острів: „... він майже круглий і підвищений у вигляді півкола, весь вкритий лісом...”. З Городищем пов’язана діяльність Самійла Кішки, Богдана Ружинського, Івана Підкови...
Буцько-Томаківська Січ (буц –втікач) була базою козацько – селянського повстання під проводом Криштофа Косинського (1591-1594 р.р.). У цей час, коли повстанці штурмували Київ, татари напали на томаківське укріплення. Героїчна оборона козаків виявилась безрезультатною. Вночі рештки війська прорвали на човнах блокаду і вийшли з оточення. Базу перенесли в більш безпечне місце – на о. Базавлук. Легенда сповіщає: „Свою скарбницю, у вигляді золотого коня, запорожці закопали на острові у 1593 році, передчуваючи напад татар. До речі, скільки не шукали скарб – до цих пір не знайшли”.
У грудні 1647 року Б. Хмельницький втік із в’язниці разом із сином Тимошем та групою однодумців. Прибувши на о. Томаківка концентрує сили для Визвольної війни (1648-1654 р.р.). Звідси у січні 1648 року на Микитинську Січ, де знищує польський гарнізон. Після цього на січовій раді полководця обрали гетьманом Війська Запорозького.
Та повернемось до часів зруйнування томаківського укріплення. Опісля переходу Війська Запорозького на острів Базавлук частина козаків лишилася на постійне місце проживання в околицях Острова. Решта влаштувала собі зимівники. У нагоді нам стане довідка Андріана Кащенка: „Недалеко від Томаківського острова лежить велике село Чернишівка, яке Чернешівський лиман розмежовує на дві половини. На місці південної Чернишівки (с. Червоногригорівка – О.М.) ще за часів старої Січі сидів зимівником запорожець Черниш, чиїм ім’ям і назване село, лиман, і та балка, що наближається до Чернишівського лиману зі степу. З часом довкола зимівника Чернича виросло велике людне село, частина якого перекинулася на Північний бік лиману (с. Городище – О.М.)”. у часи Шевченка землі краю були роздані придворним аристократам: графам Мордвиновим, Чернишовим та іншим. Левова частка території стала власністю німецьких та єврейських колоністів. У вересні 1843 року Тарас Шевченко, відвідавши Нікопольщину гнівно писав:
Вигідне географічне положення краю сприяло подальшому економічному розвитку й товаро-грошовим відносинам.
Аж до 20 ст. острів зберігав рештки козацьких укріплень, окопів, ходів... Малі хлопчаки намагалися проникнути у вихід з кручі (зараз затоплений Каховським водосховищем). Відчинивши браму, що вже проржавіла від вітрів століть, крокували таємничим тунелем. Мабуть, це був вихід січовиків до Дніпра. Кінцевої мети так ніхто не міг досягти. Свічка поволі згасала. Це свідчило, що скупчення газів та нестача кисню перешкоджає подальшій мандрівці.
Тепер на острові фруктовий сад. За радянську бутність він славився своїми врожаями далеко за межами України, був постійним учасником виставки досягнень народного господарства СРСР.
На одній із сторожових могил височіє п’ятиповерховий залізний хрест в пам’ять про козацьку минувшину. А на березі Каховського водосховища, яке в 1955 році затопило шматок острова, з рудого граніту встановлено стелу. Напис на ній розповідає про історію священної часточки української землі.
Історія о. Буцького захоплювала видатних діячів мистецтва та науки. Тут побували: Т. Шевченко, О. Афанасьєв – Чужбинський, І. Рєпін, В. Сєров.
Досліджували історію Томаківки: О. Поль, Д. Яворницький, М. Грушевський, А. Кащенко, П. Богуш, Є. Біятенко...
Наприкінці червні 2003 року археологічна експедиція знайшла на дні Каховського водосховища, так би мовити, козацьку Атлантиду. Це рештки зброї запорожців, предмети побуту, тобто, те, що без спеціального дослідження штучно занурили у воду, тоді – при будівництві водоймища.
Нам, сучасникам, лишається тільки сподіватися на початок масштабних підводно-археологічних пошуків та мріяти про створення історико-меморіального комплексу „Томаківська Січ” (проект існує – знайшлися б кошти). Яка буде подальша доля острова залежить і від нас...
Сама назва «Томаківка» має власну етимологію. Від татарського слова «тумак» - шапка (за своїми обрисами острів нагадував татарську гостроверху шапку), або ж від слова «тумак» - гирло річки (знаходився в руслі декількох річок). Існує повір’я, що місцевість отримала своє ім’я від багатої степової рослинності. У травні – червні землю вкривав червоний килим. То були маки. „Томаківка” – говорили козаки туркам, які ввечері здивовано дивилися у степ. Бусурманам здавалося, що знову світає.
Коли на острові з’явилася Січ, він був вкритий густим лісом. Обабіч росли високі груші, а посередині, як писав Д. Яворницький: „гойдався високий дуб”
А. Ф. Кащенко розповідає про географічне положення острова так: „Він лежить на Дніпрі проти устя річки Томаківка на межі Великого Лугу та Лугу Базавлуку. Від правого берега острів Буцький відмежовується протокою Дніпра Ревуном, з півдня його миє Дніпрова протока Річище й широкий на десять верств луг, або, по теперішньому, плавня. Середина острова здіймається високою горою, що до берегів сходить помалу й тільки побіля Річища спадає кручами”.
Дійсно, острів омивали річки: Бугай, Томаківка, Бистрик. У минулому водойми були судохідними. Сьогодні – це геть замулені артерії до яких стікають усі нечистоти міста. Шкода!
Польський історик Мартин Бєльський у „Всесвітній хроніці” (1551 р.) писав: „... На Дніпрі є кам’янистий острів, що зветься Томаківкою. На ньому живуть козаки. Він, по суті, є найбільшою фортецею...”
Цікаво. Де – хто з істориків вважає, що першу Запорозьку Січ створили на межі 40-50 – х років 16 століття саме на о. Томаківка. Частина вчених дотримувалися думки, що саме в 1557 році. Після зруйнування татарами Хортицької фортеці козаки заснували на острові Буцькому іншу Січ. А ось автор „Історії малої Росії” Дмитро Бантиш – Каменьский стверджує: „Виникненя Томаківського укріплення можна віднести до двох моментів: до заснування Хортицької Січі, чи після існування Базавлуцької Січі”. У першій Гіпотезі дослідник говорить про князя Д. Вишневецького, який укріпив не один тільки острів Хортицю, але й Томаківку. Друга має своє підґрунтя – якби Томаківську Січ заклали після Хортицької, то про неї сказав би Є. Лясота. Проїжджаючи окраїнами острова, він і словом не обмовився – була тут Січ, чи ні.
Відвідавши острів у 2-й половині 16 ст., Самуїл Зборовський занотував: „Острів може вмістити 20 тисяч чоловік й чималу кількість коней”.
Французький військовий інженер Левассер де Боплан, який бував у цих місцях у 1536-1638 роках, так описав острів: „... він майже круглий і підвищений у вигляді півкола, весь вкритий лісом...”. З Городищем пов’язана діяльність Самійла Кішки, Богдана Ружинського, Івана Підкови...
Буцько-Томаківська Січ (буц –втікач) була базою козацько – селянського повстання під проводом Криштофа Косинського (1591-1594 р.р.). У цей час, коли повстанці штурмували Київ, татари напали на томаківське укріплення. Героїчна оборона козаків виявилась безрезультатною. Вночі рештки війська прорвали на човнах блокаду і вийшли з оточення. Базу перенесли в більш безпечне місце – на о. Базавлук. Легенда сповіщає: „Свою скарбницю, у вигляді золотого коня, запорожці закопали на острові у 1593 році, передчуваючи напад татар. До речі, скільки не шукали скарб – до цих пір не знайшли”.
У грудні 1647 року Б. Хмельницький втік із в’язниці разом із сином Тимошем та групою однодумців. Прибувши на о. Томаківка концентрує сили для Визвольної війни (1648-1654 р.р.). Звідси у січні 1648 року на Микитинську Січ, де знищує польський гарнізон. Після цього на січовій раді полководця обрали гетьманом Війська Запорозького.
Та повернемось до часів зруйнування томаківського укріплення. Опісля переходу Війська Запорозького на острів Базавлук частина козаків лишилася на постійне місце проживання в околицях Острова. Решта влаштувала собі зимівники. У нагоді нам стане довідка Андріана Кащенка: „Недалеко від Томаківського острова лежить велике село Чернишівка, яке Чернешівський лиман розмежовує на дві половини. На місці південної Чернишівки (с. Червоногригорівка – О.М.) ще за часів старої Січі сидів зимівником запорожець Черниш, чиїм ім’ям і назване село, лиман, і та балка, що наближається до Чернишівського лиману зі степу. З часом довкола зимівника Чернича виросло велике людне село, частина якого перекинулася на Північний бік лиману (с. Городище – О.М.)”. у часи Шевченка землі краю були роздані придворним аристократам: графам Мордвиновим, Чернишовим та іншим. Левова частка території стала власністю німецьких та єврейських колоністів. У вересні 1843 року Тарас Шевченко, відвідавши Нікопольщину гнівно писав:
Вигідне географічне положення краю сприяло подальшому економічному розвитку й товаро-грошовим відносинам.
Аж до 20 ст. острів зберігав рештки козацьких укріплень, окопів, ходів... Малі хлопчаки намагалися проникнути у вихід з кручі (зараз затоплений Каховським водосховищем). Відчинивши браму, що вже проржавіла від вітрів століть, крокували таємничим тунелем. Мабуть, це був вихід січовиків до Дніпра. Кінцевої мети так ніхто не міг досягти. Свічка поволі згасала. Це свідчило, що скупчення газів та нестача кисню перешкоджає подальшій мандрівці.
Тепер на острові фруктовий сад. За радянську бутність він славився своїми врожаями далеко за межами України, був постійним учасником виставки досягнень народного господарства СРСР.
На одній із сторожових могил височіє п’ятиповерховий залізний хрест в пам’ять про козацьку минувшину. А на березі Каховського водосховища, яке в 1955 році затопило шматок острова, з рудого граніту встановлено стелу. Напис на ній розповідає про історію священної часточки української землі.
Історія о. Буцького захоплювала видатних діячів мистецтва та науки. Тут побували: Т. Шевченко, О. Афанасьєв – Чужбинський, І. Рєпін, В. Сєров.
Досліджували історію Томаківки: О. Поль, Д. Яворницький, М. Грушевський, А. Кащенко, П. Богуш, Є. Біятенко...
Наприкінці червні 2003 року археологічна експедиція знайшла на дні Каховського водосховища, так би мовити, козацьку Атлантиду. Це рештки зброї запорожців, предмети побуту, тобто, те, що без спеціального дослідження штучно занурили у воду, тоді – при будівництві водоймища.
Нам, сучасникам, лишається тільки сподіватися на початок масштабних підводно-археологічних пошуків та мріяти про створення історико-меморіального комплексу „Томаківська Січ” (проект існує – знайшлися б кошти). Яка буде подальша доля острова залежить і від нас...
